Усі страхи Бо (2023) / Beau Is Afraid - рецензія

Фільм про людину, яка живе в постійному очікуванні покарання і намагається дістатися додому, не маючи жодної опори для цього руху.

Усі страхи Бо - це найбільш розлогий і персональний проєкт у фільмографії режисера Арі Астер, знятий поза межами жанрових рамок, які раніше забезпечували його фільмам чітке сприйняття. Тут немає завдання налякати або шокувати - фільм працює як довготривале занурення в свідомість персонажа, для якого будь-яка дія одразу обертається провиною. Стрічка побудована як низка автономних епізодів, об’єднаних єдиним рухом: прагненням Бо дістатися до матері. У жанровому сенсі це трагікомедія з елементами сюрреалізму, але її форма ближча до психічного досвіду, ніж до класичного наративу. 

Фільм досліджує, як постійне життя в режимі страху та залежності від материнського схвалення позбавляє людину здатності до самостійного вибору. Кожна спроба Бо діяти завершується новим витком провини, а будь-який зовнішній контакт лише закріплює його переконання у власній неспроможності. Наслідком стає повна втрата суб’єктності, де навіть бажання змінити ситуацію виглядає як порушення правил, які ніколи не були озвучені прямо.

Акторський склад

• Бо Вассерман - Гоакін Фенікс / Joaquin Phoenix
• Мона Вассерман - Патті Люпон / Patti LuPone
• Роджер - Нейтан Лейн / Nathan Lane
• Ґрейс - Емі Раян / Amy Ryan
• Тоні - Кайлі Роджерс / Kylie Rogers
• Джівз - Дені Меноше / Denis Ménochet
• Елейн Брей - Паркер Поузі / Parker Posey

Сюжет

Історія починається з підготовки Бо Вассермана до поїздки до матері на річницю смерті батька. Уже в першому блоці фільму зрозуміло, що світ Бо функціонує за логікою покарання: дрібна помилка - загублені ключі, вкрадені речі, пропущений рейс - миттєво перетворюється на катастрофу. Дзвінок матері не дає підтримки, а лише посилює відчуття провини. Коли Бо дізнається про нібито смерть матері, цей страх остаточно фіксується як факт, із яким він не здатен нічого зробити.

Подальша частина фільму будується як низка вимушених зупинок. Після насильницького інциденту Бо опиняється в домі подружжя, яке зовні виглядає турботливим, але швидко перетворюється на ще одну форму контролю. Тут фільм прямо демонструє, як будь-яка «допомога» в житті Бо супроводжується вимогами, наглядом і прихованою агресією. Смерть дівчини в цьому домі стає черговим моментом, де Бо автоматично призначається винним - не через дії, а через сам факт своєї присутності.

Втеча в ліс і зустріч із театральною трупою створюють ілюзію альтернативного життя. Довгий театральний епізод розгортається як фантазія про іншу біографію: сім’ю, втрату, пошук і можливість бути кимось більшим, ніж наляканою дитиною. Але ця уява не веде до визволення. Вторгнення військового персонажа і руйнування театрального простору повертають Бо в реальність, де будь-яка спроба уявного виходу з ролі знову карається.

Кульмінаційна частина відбувається вже в домі матері, де фільм остаточно відмовляється від реалізму. Виявляється, що мати жива і весь шлях Бо перебував під постійним спостереженням. Вона відкрито маніпулює його спогадами, терапією і почуттям обов’язку, перетворюючи приватні страхи на інструмент контролю. Сцена з батьком і братом у горищі доводить абсурдність цієї системи до межі: походження Бо буквально зведене до карикатурної, гротескної форми, яку неможливо прийняти або осмислити раціонально.

Фінальний суд оформлює все побачене як публічний вирок. Бо опиняється перед масовою аудиторією, де кожен його вчинок інтерпретується як доказ моральної неспроможності. Захист не має значення, аргументи не працюють, а рішення винесене ще до початку процесу. Загибель Бо не подається як трагедія чи катарсис - це логічне завершення історії, в якій герой ніколи не мав простору для вибору. Фільм завершується не розв’язанням конфлікту, а підтвердженням того, що вся подорож була лише замкненим колом страху і підпорядкування.

Для кого цей фільм

Фільм орієнтований на глядачів, які мають досвід перегляду авторського кіно і готові приймати нелінійну форму без пояснень. Попереднє знайомство з роботами Арі Астера не є обов’язковим, але допоможе точніше зчитати його інтонацію. Для глядачів, які очікують класичної драматургії або чіткої жанрової структури, стрічка може виявитися виснажливою.